пʼятниця, 18 травня 2012 р.

Вірші, я вас заскраплю. Готуйтесь.

Сьогодні я почала робити подаруночок для мами.
Хоч вона й не дуже любить мої поезії, але то буде щось у стилі скрапу. Хочу кожному віршу надати характеру, підкреслити емоційність, надати шарму та особистості. Вирішила, що то буде А5 формат і вона буде... Скільки ідей якою вона має бути, що не уявляю як їх всіх вміщу в неї одну єдиноньку. Буду робити ще такі книжечки і даруватиму друзям. Бо трапилось таке, що спонсор який мав профінансувати мою зашмаркану поезію зник. Але воно й на краще. Тепер ці віршики будуть не лише подаровані саме тим людям яким хочу, але й будуть у єдиному екземплярі політуровані (заскраплені).
Показати ще що нема, але вже є вірші... тобто дальше є вірші.

Не треба

не треба більше жодних заперечень
все зрозуміло, все без зайвих слів
таке буває що в людини в серці
- гуртожиток, на тисячі голів...
не треба підселяти мені втому
до розкоші я звикла, вибачай
до власного вертаюся, до дому
без тебе дому... чи без тебе в рай...
не треба пакувати мені речі
бо не візьметься жодної з валіз
з минулого не треба заперечень
я не буваю однією із...



Не разом.
Ти прийдеш коли настане осінь.
Як в берези розпочнуться сни.
Що ж заходь, мій запізнілий гостю
Поряд підем, мабуть, до зими.
Ти прийдеш пошарпаний вітрами
Я тобі зготую теплий чай
Підем поряд, поряд між снігами
Поряд...
та не разом. Вибачай.

***
Кава вже майже на дні
На такій як вона вже ворожать
Скільки маю сказати Тобі
Не приходь! А ти знову приходиш.
Скільки маю чекати на сни
Ті, що будуть без тебе урешті
Бачиш кава вже майже на дні?
Й кіт вилизує спогадам мешти...



Після смерті Друга мене турбує питання життя і смерті. Я боюся смерті, боюся щось не встигнути... Це не просто вірш для мене. Це символічний вірш.

***
коли в мені закінчаться слова
чи просто вже не буде що сказати
я допишу останнього вірша
й в долонях піду сонце колихати
коли в мені закінчиться вогонь
чи просто вже не буде чим горіти
я вкладу місяць до своїх долонь
і білі повплітаю в скроні квіти
коли в мені закінчиться жага
чи просто вже не буде, що хотіти
най трохи вітру дасть мені верба
і не тримай бо я буду летіти

Я дуже вдячна Богу, що надав мому серцю можливість бавитись у слова, відчувати слова, бачити слова, проживати їх і виливати на папір чорнилом. Дякую.


1 коментар:

Популярні публікації