Вірші... давно написані

Перечитуючи свої вірші я розумію, що більше ніколи не зможу так написати... на жаль.

Заплетений вечір

Заплітаючи вечір в косу.

Зав’язавши на бант святу тишу.

Я залишуся дотиком сну

На твоєму сумному обличчі.

Я залишуся вітром  знадвору,

Я постукаю в шибку й втечу.

Не любов, а лиш спогад любові

Принесу… Я тобі принесу.

Ну, а ніч – незаплетена панна

І ця тиша – байдуже дівча,

І це серце так схоже на рану –

Незавершений дотик пера.

Незачесане пустослів’я…

Вечір мовчки заплівся в ніч.

І скотилась із щік покірно

Сива тиша у сивий світ.

19.08.2006 року

Історія одного вечора

Вечір починався, як завжди

Так розмірено, однаково і сіро.

Не прийшов...

Ну і не прийди...

Сотий вірш римований похміллям.

Як завжди напилася сама

Бо нема ні подруги, ні друга.

Я сягаю всоте сього дна

Де під 220 б*є напруга.

Світ стирчить довкола і довкіл

Паранойа зміни нових вражень...

Так буває тільки від похміль

Коли п*єш самотність по кав*ярнях.

18.08.2006 року

Без неба...

А без неба буває страшно.

Парадоксами причаїлись

Одинокі берези щастя

І самотні пейзажі вулиць.

Чорний кіт - негатив жахіття

Підморгне і щось муркне тиші.

А без неба буває вітер

Що у стони небесні дише

Перегарами недопалів

Захлинають цей світ тумани

Моє небо внизу підвалів

Забинтовує сонцю рани

Підлих поглядів окулярних

Гострих поглядів несердечних

А без неба бувають хмари

Такі сірі і недоречні.

15.08.2006 року