вівторок, 30 квітня 2013 р.

Роздуми

Сьогодні мені снився мій батько. Не такий жорсткий і ображений на весь світ як є, а справжній. Такий про якого мріє кожна маленька принцеса, такий який є у моєї принцеси. Справжній. Як часто мені хочеться мати такого батька. Просто мати. Такого який не дасть впасти, який не дозволить образити, який буде другом просто так, а не задля використати. Ніколи не забуду того, як мій батько прикидався мені другом, аби вивідати мамині таємниці. Цінність людей розумієш зі зміною дат на календарі. Я для нього завжди була розчаруванням. Але невже можна розчаруватись в людині, якщо вона просто є інакшою? Невже замість домогти стати кращою, треба втоптувати у  болото? Як ж іноді хотілося набрати неіснуючий для мене номер телефону.
Сьогоднішній сон був таким особливим. Теплим... і на жаль абсолютно нереальним. Як ж це було складно прокинутися і зрозуміти, що в мене ніколи не буде такого батька. Ніколи... А я намагалась заснути аби сон ще трішки потривав... бодай трішки.
Я неймовірно скучаю за своїм дитинством. Уривки спогадів. Наша сім*я. Мама за швейною машинкою, батькова неймовірна любов до мами і малозрозумілі почуття до мене. А щонеділі до нас приходили гості і було так добре. Але в якийсь момент це все розвалилося на друзки. Я, мабуть, забато пишу. Зайвого пишу.  Плачу і пишу...
У відповідь лише гудіння куллера і цвірінкання пташки за вікном. Добре, що хоч пташки живої...


Батькові
Так трапилось, що я не вмію просити пробачень
Я вмію ридати до ранку і скиглити в ніч
Коли темнота набуває обрамлень й означень
У мене впинається відчай - зажерливий кліщ.
І кава моя вже липка, не смачна і холодна
І небо моє перестрілене сотнями зір
Хтось скаже, що я божевільна бо в надмір самотня
Та я не одна поки можу сховатись в папір.
Під ранок папуги повторять, що ранок є добрим
Кругообіг доби закружляє й у вир понесе
Хтось має зуміти навчитися бути менш гордим
Навчи мене прикладом. Ніч поки знов не прийде...

6 коментарів:

  1. Як можна так сильно кохати людину і водночас не любити дитину від тієї жінки....Звичано шкода, що так склалось, але краще вже не отримувати взагалі "такої любові", ніж постійно відчувати в чиємусь голосі розчарування.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Знаєш, я також такого ніколи не розуміла. Але вот маю Яньку... і вискакує з мене моя схожіть на батька... За язик себе кусаю, караю... але іноді як ляпну. Моторошно робиться. І як переживу її особисті вибори у житті не нашкодивши їй, ще не придумала.

      Видалити
    2. Добре, що ти це усвідомлюєш, і можеш себе стримати - чи порсто розумієш, що зробила, чи попросити пробачення - а це саме головне. У всіх, хочемо ми чи не хочемо " вилазять" гени, і що з тим не роби....

      Видалити
  2. Моя мама теж сиділа по ночах за швейною машинкою.Батько був в іншій сім'ї і до мене з сестрою йому по справжньому ніколи не було діла.А тепер його взагалі немає. А я зрозуміла,що ті всі відповіді на питання нікому не потрібні.Не у відповідях справа,а у нас самих. Тільки ти і твоя щоденна праця мають значення. А ще, попий вітамінки якісь,наприклад супрадин і стане легше.Люблю тебе))))

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Адріанко, Ти не переживай - такою як батько Ти не станеш, бо вмієш аналізувати помилки. В мене теж була криза в стосунках з батьком. Дуже довга. Від коли себе пам'ятаю і до моєї вагітності, а потім так якось все налагодилось - сама дивуюсь. Я все пам'ятаю, але злості на батька нема ніякої, хоча він багато яких моїх захоплень не розумів і не оцінював. Я ніколи не ходила у нього в фаворитах - улюблена доця - моя молодша сестра, а син це ж СИН. А я завжди не така як всі - розсіяна, непрактична і гостра на язик. Я і зараз не маю першості і близько, але батькові зауваження менш колючі.
      Бажаю Тобі Адріанко відчути ще безмежну любов батька, бо я її напрвду відчула. Цитую Твої слова "Хтось має зуміти навчитися бути менш гордим
      Навчи мене прикладом. Ніч поки знов не прийде..." - зараз Страсний тиждень - бажаю зробити перший крок, бо життя дуже коротке

      Видалити
  3. У меня отца небыло, он погиб при исполнении служебных обязанностей за полтора месяца до моего рождения. Пока я была маленькой мама мне расказывала только хорошее про папу. А когда я подросла она часто вспоминала о трудностях и семейных передрягах. Она мне это расказывала, чтобы обьяснить мне какие-то вещи о семье, любви, доверии, терпении и компромисах. Не знаю, как было бы если бы папа был жив, но я всю жизнь завидовала тем, у кого есть отцы. А теперь часто говорю: как же я хотела быть на месте Артурчика и Софийки. Всегда радуюсь, когда муж подкидывает малышей под потолок, играется с ними, щекочет и смеется вместе с ними. Вот и сейчас смотрю на счастливые глазки Софийки и думаю, что это самые классные моменты жизни.
    Адрианочка, искренне сочувствую тебе. Это ужасно при живом отце чувствовать себя сиротой. Держись и не думай, что ты станешь похожа на своего отца. Этого не случится по одной простой причине - ты ведь любишь свою кроху. А значит ты не сделаешь ей больно. Люби и береги свою семью. И все будет гуд!

    ВідповістиВидалити

Популярні публікації