четвер, 19 липня 2012 р.

Трохи давніх віршів...


***

Дозволь собі розкіш кохати мене до нестями
Дозволь собі щастя кохати мене в буревій
Напишуть вірші про бурю і пристрасть між нами
Ти вір у кохання як в казку з країни надмрій
Дозволь собі небо , просторе як килим у ноги
Кинь усі хмари за пазуху кволим вітрам
Кохай мене ... чуєш кохай!!! і кохай до незмоги
Кохай мене так, щоб не вірилось навіть богам
І чисте кохання огорне собою планету
І ніч подарує закоханим справжні зірки
Кохатиму я. Ми частини одного портрету
Де мить зупинилась від дотику щастя й руки... 



***

не просто депресія, а крик що зачах у душі
а мрії такі, що перебродили у оцет
самотності камера і з*їджені болем ключі
і байдуже що я втекти з тої камери хочу
не просто депресія, а вирок, як зашморг і все
для чого жалітись за тим, що ніколи не буде?
...на люди, як завше з напудреним, милим лицем...
а серед своїх... - тінь, недоречна приблуда...
не просто депресія, а сніг що цілує асфальт
бинтуючи світ, ледь припорошує рани
весна запізнилась... і сонце у тисячі ВАТ
пробіглось по небу, і вмерло, і зникло між нами...


***
не те щоб хотілось якоїсь з незнаних висот
не те щоб літати в захмарні, заобрійні дАлі
а просто у горлі застряг й не вилазить комок
а просто у грудях щось стислось і боляче давить
не те щоби сльози збирати відерком надій
не те щоби крик заховати глибоко в долоні
це все просто дощ, його дотик на кінчиках вій
це все просто біль... його забагато сьогодні
не те щоби скиглити, рокИ вже далеко не ті
не те щоби старість, а щось та таки закінчилось
черпнути б десь сили боротись за радісні дні...
до поки не впаду у старості дійсно безсила... 

серцю
все зупинись. прийшов нарешті час
годинникар зізнався у всій правді
життя тягнулось а сьогодні пас
чому було? скажи чого заради?
тік-так, тік-так замучене в ніщо
для чого ти лякаєш аритмічно
це була кава і розбите дно
а ворожбити знають все технічно...
давно пора.. давно пора іти
а хочеться ще в сонця радіацій...
а хочеться сягнути ще мети
проїхати з десяток гарних станцій...
все зупинитись.. годинникар сказав
що було вдосталь часу і натхнення
ця ніч була четвертою з октав
й нагородила зрештою безсмертям 

***
Життя в режимі www
бо світ якесь ерорне url
життя ніби відрізало свій кабель
реальність серед втрачених джерел

от так живу, від втечі і до втечі
така як є без масок і без гри
закутана і рими й сотні речень
захована в міжпростірні вітри

життя як віндовс... висне... висне... висне
і кожен день немов новий RESET
надія є.
І птах злітає вище
вже мегабіти виміряють лет...

нема такого... мабуть не знайде
я загубилась... сіла ніч на плечі
реальна ніч з адресою "нігде"

не набереш мене з клавіатури
не вистарчить вже крапок... ком нема
а з монітору тінь карикатури
не скаже "я люблю тебе ... дарма" 


"Минулий час любові не відомий"
Любов не знає "я її любив"
Минулий час любові не відомий
Любов триває вічність, дає сил
Доточить крил, врятує від безодні
Любов не знає "В нас була любов"
Минулий час для істинного хибний
а що було, то попіл від розмов
лиш не любов, а просто їй подібне.

3 коментарі:

  1. Дуже гарно. Перший і останній вірш особливо сподобався

    ВідповістиВидалити
  2. Таких обдарованих людей я мабуть ще не зустрічала.
    Тобі обовязково треба підписувати імя і призвище після кожного вірша - бо розтягнуть швидко з підписом "автор невідомий", або відомий, але це будеш не ти :(.

    ВідповістиВидалити
    Відповіді
    1. Дякую. Але до "обдарованих людей" мені, як до неба пішки.
      А вірші давно опубліковані на Літклубі, як і тут під моїм творчим псевдо Anairda Kashef (Анаірда Кашеф), що є анаграмою моїх імені та прізвища.

      Видалити

Популярні публікації