понеділок, 12 березня 2012 р.

Знайомимося, мої поетичні потуги

Вірші... Як ж іноді надокучають рими, як ж хочеться кудись подіти гурму  емоцій. Тоді приходять вони - недоспані моніторні ночі, надвипиті відра кави, надламані клаптики крил...
вірші. Душа, що розливається чорнилом па паперу, чи в оновленому варіанті - вкарбовується пікселями в монітор... душа.
Маю надію, що поступово я сюди перетягну всі свої вірші. Але ділитимусь ними таки порційно. Хоч віршів забагато й не буває, але... але... В такому ж порядку як я їх постила на Літклубі додаватиму й сюди. Без розбору категорій, прихованих філософій та ще чогось іншого. Отже вони - клаптики душі... душі не завжди моєї, вони не завжди автобіографічні...


Лиш волосинами
жоден з нас не тримається неба
лиш на знимках і волосинами...
залиши мені трішки крейди
я окрилюся 
будьмо сильними...
бо сила тяжіння зашкалює
мені ж прагнеться вже надземності
я рятуюся трішки кавою
та ефекти лише для чемності
і втікаючи між будівлями
власних прагнень і  самоствердження
я ж до неба лиш волосинами
небо ж в мене - без попередження...


Коли...
коли не можеш ранити вже словом 
коли душа від стріл - уже будяк
у горлі застрягає крихта болю
з таких, що не ковтаються ніяк
проміння сонця джгутом давлять вікна
і світло набирається в шприци
 у ліхтарів які сторожать місто
хоча воліли з нього би піти
коли не можеш просто прийти кроком
в трамваїв вже закінчився бензин
і серце в*явже відстань з кнопок й дроту
у шлунок заливається полин...
і небо з пазлів горнеться у втому
а втома плавно котиться в громИ
коли не можна... хочеться до дому
із номером квартири "тільки ми"


Поговоріть
Поговоріть зі мною Хтось
бо третю ніч вже тільки кава 
заходить в гості на "авось"
чи розумнішою я стала
Поговоріть зі мною Хтось
вже третю ніч як в моніторі
Чекаю справжнього чогось
кавові почались запої...
Приходить ранок що десь там
Вже наплодивши божевілля
скавчить побитим песеням
що так хотіло на застілля...
і сонце вбитим кошеням
що не побачило ще світу
поговоріть...
я ніч віддам
за краплю голосу і світла...



Гадаю, як на перший екскурс у тисячу моїх поезій годі. Згодом буде більше... суттєво більше. Пишу з 12-ти років ж то... тобто більшу половину свого життя пишу...

1 коментар:

  1. Читаючи твої вірші відчуваю себе такою приземленою примітивною...

    ВідповістиВидалити

Популярні публікації