Ледь
встигли відмайоріти сторінки соцмереж
яйками та здобними хлібобулочними
виробами, як їх заполонили георгіївські
стрічки з червоними стягами. Про
древньоязичницькі традиції Пасхи мені
писати не хотілося, та і настрою не було.
Лише місцями мене в душевну скорботу
вводили підслухані діалоги про "нарешті
можна буде їсти мнєсо і кобасу". Щось
аж переверталося зсередини. Яка нафіг
кобаса? Зміст свята то ж у зовсім іншому.
До хати долинало піяння священника... Я
плакала. Чесно. Але не тому, що всі такі
ошатні після служби нарешті напхаються
тої кобаси і мнєса. Мені було шалено
шкода людей. Хтось скаже себе пошкодуй...
Але... Я ж не про те. Зміст свята, суть
його замилили, забули, заспівали і заїли
шинкою з яйком (неодмінно свяченим і
розписаним і всіх традиціях та канонах
древньоязичництва). Де люди? Де ви у
Біблії про писанки читали? Де? Покажіть
мені. І не тра тицяти під носа якісь
недолугі книжки писані ще більш недолугими
"батюшками". Сучасна релігія -
хороший метод для керування, самозбагачення
і блюзніртсва. По плащаниці в кожній
церкві. Просто вдуматись у це. Не тупоосло
робити як предки (язичники до речі), а
коли вже є християнами то бути ними до
кінця. Дивлюсь на язичництво прикрите
хрестом і так якось важко на душі.
(я не баптист чи ще хтось просто думати
вмію).
А чи
багато у своїх сім*ях згадало що Ісус
зробив для вас? Хто в цей день розповів
своїм дітям про жертву яку дав Бог?
Наїлися мнєса і всьо? А суть свята то в
зовсім іншому. Хоча нє... ще тра нові
мешти і нове плаття/костюм для походу
в церкву. Якось так....
А
нині... нині все майорить стягами. Кров
- це кров, а не стяг. От було велике могутнє
СРСР, але ж наше рідне - інше свято...
інше. А про день перемоги. Мій прадід
стільки пережив, слух втратив, воював.
А тепер є Янукович. Що дала простим людям
ця клята незалежність? Чому клята? Бо
баранам не можна такими бути. Критикувати
можна багато. І поки кожен у себе не
запитається "а що я роблю для країни
за яку вмер мій ... (хтось, у всіх хтось
та вмер на війні)?. Доти не буде у нас
незалежності. А барани і далі житимуть
у країні де працюють не закони, а хабарі.
Шкода,
що нема свята розуму. А може варто таки
щось робити аби таке свято було? І коли
почнеться українська незалежність,
справжня, от тоді і майорітимуть стяги.
А пам*ять тих, хто
бажав нам кращого життя, най і ціною
свого шанувати треба кожен день. Кожен. шанувати насамперед вчинками і діями. А чи ми цінуємо їхню жертву? А чи
цінування жертви – майоріння стягу?
Може варто зважитись на вчинки гідні
своїх предків?
Сильно
ВідповістиВидалитиЩиро та глибоко...все дуже непросто...життя непросте наше...Сиджу та радію,що у Львові нікого не били сьогодні...Ну хіба я про це маю думати та радіти?
ВідповістиВидалития взагалі думала, що Ти блокноти клєпаєш... а Ти вон шо робиш то виявляється. Сидиш і радієш. До праці Сашенька, до праці!
ВидалитиА життя... як на мене воно просто, чудове, прекрасне, неймовірне, смачне, кольорове і на жаль лише одне. А складно, складно це зрозуміти і насолоджуватись. Проблеми завжди є, були і будуть. А як без них? Скучно.
Так, сильно. Я сьогоднi навiть з чоловiком посварилась на цю тему. Чому моя дитина мае йти, вiтати щасливих ветеранiв?? Справжнiх ветеранiв вже залишилась краплинка i вони не радiють, це день жалоби, скорботи.. яка цiна тоi премоги... а ми святкуемо...
ВідповістиВидалитиА перед цим вiники святили...
я не розумію чому це свято є у нас - українців? У нас тих, хто потрапив у рабство, кого посадили на норму, кому масло по талонах, а джинси - по блату. Яким чином цей день є святом для українців? Поневоленням - так, жалобою - так, але аж ніяк не підставою для феєрверку.
ВидалитиНу а святіння віників у мене окремі малозрозумілі емоції викликають. З часу як почала читати Біблію, а священник на мої запитання відповідав "цей тайна Господня", я перестала підтримувати язичництво підрум*янене кров*ю з хреста.
Тут просто думати треба вміти. ДУМАТИ, а не тупо слідкувати традиції, яка ніц спільного до християнства не має. А щоб думати треба мати мозок, а не потовчене "бо так робила моя бабка" ябко.