Привіт. Вчора перегляаючи знимки натрапила на бабусине фото. Відбиватись від атаки спогадів було даремно і я на дві години поринула у світ свого дитинства. Бабусин клітчатий халат, руки, що пахнуть тістом і булочками... Якось так щемно стало і сумно. Так шкода, що її нема. Ми стільки б могли зробити разом. Вона була особливою людиною. Неймовірною. Тільки от мені було дуже мало її. Вона пішла у мої сім років, пішла жити у моє серце. Кожного року на бабине літо мені особливо хочеться з нею побалакати. Ми любили гуляти і збирати листя і я ніяк не могла зрозуміти чому ж теплу осінь називають бабиним літом. Розумію... Через корокочасність... Так шкода, що моя бабуся була у мене лише сім років... Сльози... Зазвичай ними і закінчуєься бабине літо.
Прийшла показати листівочку, а намеланхолила... Не гнівайтесь, іноді просто хочеться поговорити.
Називається ця листівочка "Осінній бал" (тільки не кажіть що це - віник... це - плаття!).
В озелененні листівочки мені допоміг Flourish 12.
Хочу з цією листівочкою прийняти участь у такому завданні:
Яскравого настрою.
НеймовIРно гарна робота!
ВідповістиВидалитиДуже гарно,навіть в думку не прийшло порівнювати ці вишукані сукні з віником))))
ВідповістиВидалитиМдя...., чомусь смуток і радість ходять за руки як кращі друзі....
Интересно и так необычно))
ВідповістиВидалити